Шведський генерал, великий князь і петербурзький архітектор: як на місці згорілого храму гетьмана Апостола з’явилася найдивніша церква Холминщини

У селі Жукля на Холминщині стоїть мурована біла церква, якої в Україні більше ніде немає. Неоруський стиль — з українськими мотивами. Підпис на меморіальній табличці: архітектор Андрій Білогруд. Ескіз накидав петербурзький великий князь, робочий проєкт зробив столичний архітектор-зірка, а замовник — шведський генерал царської Свити, нащадок гетьмана Данила Апостола по жіночій лінії. Церкву освятили 1914 року. Іконостас замовили в Греції, але корабель із ним потонув у Першу світову — жуклянські селяни отримали храм без обличчя. А через двадцять років більшовики закрили його разом з іконостасом, якого так і не було. Таку історію собі не вигадаєш.

Покровська церква у селі Жукля, споруджена 1911–1914. Неоруський стиль з українськими мотивами — унікальне поєднання, якого більше ніде в Україні немає. Wikimedia Commons, Kiyanka, CC BY-SA 3.0

Андрій Євгенович Білогруд (1875–1933) — архітектор-художник, випускник Імператорської академії мистецтв у майстерні Леонтія Бенуа, автор петербурзького «Будинку з вежами» на площі Льва Толстого. Народився в Житомирі, усе життя провів у Петербурзі (потім Ленінграді), був ректором Академії мистецтв у 1920–1922 роках. З Холминщиною його пов’язує тільки Жукля — але через цю церкву він залишив тут сліду більше, ніж багато хто з місцевих уродженців.

Пожежа, обіцянка й селянський бунт

До 1911 року в Жуклі стояла дерев’яна Різдво-Богородицька церква. Її збудували 1728 року на обітницю гетьмана Данила Апостола — після того, як він отримав у володіння двадцять сім жуклянських дворів. Два століття вона простояла на горбі над річкою Убідь. Наприкінці XIX століття згоріла.

На той момент Жукля належала вже не Апостолам. Їхній рід припинився, маєток перейшов по жіночій лінії до Синельникових — нащадків першого катеринославського губернатора Івана Максимовича Синельникова. А від них — до Комстадіусів: шведський рід, один із багатьох, що прижився в Російській імперії. Власник — Микола Миколайович Комстадіус, 1864 року народження, генерал-майор Свити Його Величності, командир лейб-гвардії Кірасирського полку, випускник Александрівського ліцею, близька людина царської родини. Він жив у Царському Селі, мав маєток у Криму, а Жуклю успадкував. Коли селяни побачили руїну своєї церкви, Комстадіус пообіцяв: збудую таку, що не горітиме.

Цікава деталь, яка зазвичай випадає з парадної історії храму. За десять років до обіцянки — у жовтні 1900-го і квітні 1901-го — селяни Жуклі повстали проти самого Комстадіуса. Він вів межувальні роботи по своєму маєтку, селяни вважали межі несправедливими. Більше ста людей відмовлялися підкорятися. 30 квітня 1901 року виступ придушили регулярним військом. А через десять років той самий поміщик будував для тих самих селян кам’яну церкву. Історичні контексти в Російській імперії часто складалися саме так.

Покровська церква у Жуклі, архівне фото 1913–1915 років з родинного архіву Комстадіусів (Алупкінський палац-музей). На цьому фото ще збережено оригінальні куполи і хрести. Wikimedia Commons, public domain

Трирівневе авторство

Проєкт майбутньої церкви, за свідченням першого настоятеля отця Сергія Іваницького, склав особисто великий князь Петро Миколайович Романов — брат майбутнього «царя в еміграції» Миколи Миколайовича. Петро Миколайович був архітектором-дилетантом, автором ескізів кількох храмів у неоруському стилі: Нікольського собору в Києві, храму-пам’ятника в Мукдені, Смоленського скиту на Валаамі. Як саме шведський генерал Комстадіус залучив великого князя до сільської церкви на Чернігівщині — окреме питання; ймовірно через спільну подорож до Єгипту, Сирії й Палестини 1892 року, яка у них була.

Робочий проєкт з накиду великого князя зробив Андрій Білогруд. На той момент йому було тридцять шість, він уже мав ім’я в Петербурзі — за плечима конкурсний проєкт Державної думи, «Спортинг-палас» на Кам’яноострівському проспекті, низка прибуткових будинків. Білогруд особисто приїхав на закладку церкви 10–11 липня 1911 року. Нагляд за будівельними роботами потім перебрав на себе його помічник Павло Княгиницький. Креслення Білогруда 1913 року досі зберігаються в Музеї архітектури імені Щусєва в Москві.

Андрій Євгенович Білогруд, архітектор-художник, випускник Академії мистецтв, автор петербурзького «Будинку з вежами». У 1911–1914 роках розробив робочий проєкт Покровської церкви у Жуклі. Wikimedia Commons, public domain

Стиль, якого в Україні більше немає

Офіційно храм зарахували до неоруського стилю — який у Російській імперії переживав тоді останню хвилю моди. Але саме Жуклянська Покровська церква відрізняється тим, що її неоруські мотиви прямо схрещені з українськими: кам’яна галерея, яка оточує храм, прямо посилається на дерев’яне українське сакральне зодчество; пропорції підкреслено присадкуваті; східна апсида має восьмикутне хрестоподібне вікно — саме те, що є на Мукденському й Валаамському храмах великого князя. Мистецтвознавець Антон Сльозкін у спеціальному дослідженні 2014 року назвав Жуклянську церкву «унікальним прикладом неоруського стилю з українськими мотивами». Таких церков в Україні насправді більше немає.

Стилістичне рішення пояснюється родинною пам’яттю замовника. Комстадіус, хай і швед, походив по жіночій лінії від Апостолів. Його жуклянська церква — це не просто «ще одна церква в імперії». Це спроба вшанувати гетьманський рід, що колись володів цим селом, і нагадати, що під імперською рамою жила українська історія. Всі три подорожі архітектурної тріади — великого князя, шведа-генерала, петербурзького архітектора — сходилися на цій символічній точці.

«Будинок з вежами» (1913–1915) на площі Льва Толстого в Петербурзі — найвідоміша робота Білогруда. Паралельно з ним архітектор проєктував церкву у Жуклі. Wikimedia Commons, Alexander Potekhin, CC BY 3.0

Іконостас, який не доплив

Храм освятили 1914 року. Іконостас для нього Комстадіус замовив окремо — в Греції. Образи мали привезти морем. Але 1914 рік — це початок Першої світової війни. Судно з іконами потонуло. До Жуклі іконостас не доплив. Селяни отримали кам’яну стіну там, де мало бути обличчя церкви. Оригінальний іконостас лежить десь у Чорному або Середземному морі вже понад сто десять років.

Через три роки загинув у 1917-му й сам Комстадіус — обставини його смерті пов’язані з революційними подіями, похований у Парижі. Ще через сімнадцять років, 1934-го, більшовики закрили церкву. Опалення вимкнули, штукатурка всередині відпала від вологи. Зовнішні мури і куполи вистояли — Комстадіус свою обіцянку «такої, що не горітиме» витримав навіть посмертно. У 1990-х на куполах іржавіли старі покриття, покрівлю згодом перекрили оцинкуванням.

Життя після

1987 року церкву занесли до реєстру пам’яток архітектури (охоронний номер 74-224-0001). Після 1991-го парафію відновили. 2009 року храм опинився в центрі міжконфесійного конфлікту — спочатку належав Українській православній церкві Київського патріархату, після об’єднання 2018 року перейшов до ПЦУ. Сьогодні діє як храм громади Чернігівської єпархії Православної церкви України. На зовнішній стіні встановлена меморіальна табличка з іменами архітекторів — Білогруда й Княгиницького.

Білогруд помер 19 липня 1933 року в Гатчині під Ленінградом. За десять років до того він став ректором Академії мистецтв (1920–1922), потім сімнадцять років очолював архітектурний факультет. У 1930-х готував проєкти реконструкції Сталінграда. Помер тихо, до Великого терору не дожив. Був похований на Новодівичому цвинтарі в Ленінграді. У Жуклі, можливо, більше ніколи не бував.

Покровська церква у Жуклі сьогодні. Діючий храм громади Чернігівської єпархії ПЦУ. На стіні — меморіальна табличка з іменами архітекторів. Wikimedia Commons, SnizhokAM, CC BY-SA 4.0

Один будинок — уся епоха

Жуклянська Покровська церква — рідкісний випадок, коли одна сільська будівля тримає в собі цілу історичну рамку. Гетьманський рід Апостолів, котрий колись володів селом. Нащадки того роду, які через два століття все ще відчували з ним зв’язок. Великий князь Романов із його архітектурним дилетантством і релігійними захопленнями. Петербурзький архітектор у зеніті карʼєри. Грецькі іконописці, чиї роботи пішли на дно. Селяни, які бунтували проти поміщика, а потім молилися в його церкві. Радянська влада, яка церкву закрила. І громада, що її відродила.

Білогруд був одним із людей, без яких усе це не склалося б. Він не був нашим уродженцем. Але одна його побудова в Жуклі — це наша.

Джерела

• Вікіпедія UA — Білогруд Андрій Євгенович
• Вікіпедія UA — Покровська церква (Жукля)
• Вікіпедія UA — Жукля
• Микола Комстадіус — біографія
• А. В. Сльозкін. Покровська церква у Жуклі і українські мотиви в неоруському стилі (мистецтвознавче дослідження, 2014)
• «Будинок з вежами» в Петербурзі — головна петербурзька робота Білогруда
• val.ua — «Неймовірна Чернігівщина: Покровська церква у Жуклі»
• Chernihivregion.travel — Церква Покрови Богородиці у Жуклі
• Sobory.ru — картка Покровської церкви у Жуклі
• Блог вчителя історії Жуклянської школи: історія храму Покрови

Світлини: Wikimedia Commons (public domain / CC BY / CC BY-SA, автори зазначені під фото).

«Наші Холми» / «Місцеві медіа»

P. S. Ви маєте старі фото Покровської церкви у Жуклі — 1970-х, 1980-х, 1990-х років? Сімейні спогади про те, коли храм стояв зачинений? Чи ваших прабабусь вінчали саме в цій церкві до 1934-го? Надсилайте у наш Telegram-бот @mmedia_addnews_bot. Це історія нашої громади.