Влітку 1884 року в Сосниці Жуклю продавали з молотка. Село на Холминщині, яке доти сто пʼятдесят років переходило з рук у руки виключно через весілля й заповіти, уперше у своїй історії виставили на торги як звичайний лот. Купила його жінка, якій було років сорок один. Звали її Софія Миколаївна фон Таль, і вона не була для Жуклі чужою людиною: дванадцять років до того вона поховала чоловіка з тієї самої родини, якій це село належало.
Її дівоче прізвище – Синельникова. Батько – генерал Микола Васильович Синельников, мати – Юлія Яківна Селецька. Обидва прізвища на той час уже стояли в переліку власників Жуклі. Софія Іванівна Селецька, виходячи заміж 1798 року, принесла це село Синельниковим. Євдокія Василівна Синельникова, виходячи заміж 1830-го, принесла його Комстадіусам.
Як саме сходяться ці лінії, джерела не пояснюють. Але Софія Миколаївна ввійшла в цю ж родину тим самим способом, що й попередні Синельникови: 1861 року вона вийшла заміж за Миколу Августовича Комстадіуса, сина тієї самої Євдокії Василівни.
У серпні 1864-го в Царському Селі в них народився син Микола. Хрестили його дід по матері, генерал-лейтенант Синельников, і бабуся по батькові – Євдокія Василівна Комстадіус, на той момент власниця Жуклі. Хрещені доводилися одне одному братом і сестрою: Євдокія Василівна була сестрою генерала Синельникова.
Далі сталося те, що визначило все її подальше життя. 1872 року Микола Августович помер, не доживши й до тридцяти шести. Софії було під тридцять, синові – вісім.
За кілька років вона вийшла заміж удруге – за Олександра Яковича фон Таля, кадрового офіцера, який став для восьмирічного Миколи вітчимом. Від цього шлюбу народилася донька Ксенія, прожила рік і десять днів, померла у травні 1883-го. Наступного року народився син Георгій. Той самий 1884-й, коли в Сосниці продавали Жуклю.
Тепер про те, що саме вона купувала.
Родові маєтки Комстадіусів на той час були розпорошені. Ще у 1820-х роках землі, які колись дісталися Федорові Савелійовичу Комстадіусу, розділили між численними спадкоємцями, і далі кожне покоління дробило їх ще. Жукля з часом опинилася в руках Варвари Августівни Оленич-Гнененко, старшої доньки херсонського губернатора Августа Федоровича Комстадіуса, – зовиці Софії. Варвара померла 1882 року, і за два роки маєток пішов із торгів.
Публікація Алупкинського палацово-паркового музею-заповідника, зроблена за родинним архівом Комстадіусів, формулює це коротко: «В 1884 г. С. Н. фон Таль приобрела с торгов имение Жукля в Черниговской губернии Сосницкого уезда, принадлежавшее старшей дочери А. Ф. Комстадиуса Варваре Августовне Оленич-Гнененко».
Місцева версія тієї ж події інша. Учителька історії Жуклянської школи Ольга Защита, спираючись на витяг з актової книги нотаріуса і на книжку уродженця села Василя Устименка «Зведи свій храм», пише, що 16 червня 1884 року в Сосниці на зʼїзді мирових суддів Жукля та її землі перейшли до Миколи Миколайовича Комстадіуса – девʼятнадцятирічного сина Софії.
Дві версії не так суперечать одна одній, як показують ту саму операцію з різних боків. Купувала мати. Записували на сина.
Жукля була не єдиною покупкою. Та сама публікація за архівними паперами каже, що на початку 1890-х Софія Миколаївна зібрала докупи всі родові маєтки Комстадіусів – для сина, який на той момент лишався єдиним спадкоємцем прізвища по чоловічій лінії. Автори називають це «героїчними зусиллями».
Перевірити результат можна незалежно. В «Описании Черниговской губернии» Олександра Русова, виданому 1898 року, серед прикладів лісорозведення по губернії трапляється рядок: «в с. Жукле Сосницкого уезда (имение Н. Н. Комстадиус)». Через чотирнадцять років після торгів село значиться за сином – саме так, як вона й задумала.
А що це було за село, яке вона повернула родині.
Жукля стоїть на річці Сістра серед лісів Чернігівського Полісся, у ХІХ столітті – Холминська волость Сосницького повіту. За списком населених місць 1859 року в ній було девʼяносто пʼять дворів, пʼятсот один житель, православна церква, дві ярмарки на рік – 20 липня і 1 жовтня – та бурякоцукровий завод. Той завод, за губернськими статистичними зведеннями, закрився після 1872 року. Тобто маєток, який Софія купувала з торгів, уже втратив своє головне виробництво.
З цього придбання виросло все, що сьогодні в Жуклі впізнають з першого погляду. 18 травня 1897 року її син заклав у селі деревʼяну Покровську церкву, освячену 11 липня наступного року. 18 липня 1910-го та церква згоріла дощенту. Тоді він вирішив будувати муровану – ту саму, з пʼятьма банями, за проєктом великого князя Петра Миколайовича Романова, яку зводив архітектор Андрій Білогруд і про яку «Наші Холми» вже розповідали окремо. Урочисте закладання відбулося 10-11 липня 1911 року. Краєзнавчий довідник «Архітектурні та природні памʼятки України» відносить до кінця ХІХ століття й двоповерхову стару школу в селі, збудовану, за його даними, одним із Комстадіусів.
Про саму Софію Миколаївну як людину джерела кажуть мало. Той самий краєзнавчий довідник додає, що вона цікавилася історією й колекціонуванням і займалася доброчинністю. Іншого підтвердження цим словам знайти не вдалося, тож вони лишаються тим, чим є, – єдиною згадкою про її смаки.
Портрета її теж немає. Групове фото 1908 року, зроблене сином на місхорській дачі, де вона сидить у центрі серед рідні, описане в каталозі Алупкинського музею, але в мережі не оприлюднене. Тож обличчя жінки, яка викупила Жуклю, ми не знаємо.
Роки життя її подають по-різному: 1842-й або 1843-й, джерела не сходяться. Померла 1913 року, за два роки після чоловіка. Мурованої церкви в Жуклі вона не побачила завершеною – її добудували 1914-го.
А далі все зібране розпалося швидше, ніж збиралося. Син помер 1917 року. Жуклянський маєток із садибним будинком знищили під час революції – так само як херсонську Фалеївку, оголошену народним надбанням у січні 1918-го і зруйновану протягом року.
Уціліли папери. Ті самі нотаріальні акти на право володіння, метричні свідоцтва, духовні заповіти й купчі, якими вона тридцять років зшивала докупи розсипаний спадок. Родина вивезла їх за кордон, і десятиліттями їх зберігав у Парижі останній Комстадіус, онук Софії, що помер 1989 року. У 1997-му цей архів привезли в Крим і передали Алупкинському музею.
Маєток, який вона зібрала, протримався три десятиліття. Тека з документами про те, як саме вона його збирала, пережила його на вісімдесят років. Власне, з неї ми й знаємо, що ця жінка була.
Джерела:
Из сокровищ Алупкинского дворца-музея / публ. Г. Г. Філатової // Российский Архив. Альманах, т. XV. – М., 2007. – С. 541–546 – http://feb-web.ru/feb/rosarc/raf/raf-541-.htm
Жукля: історія села і ланцюг власників – https://uk.wikipedia.org/wiki/Жукля
Жукля: краєзнавча довідка, Комстадіуси і фон Таль – https://landmarks.in.ua/oblast/chernihivska/zhuklya
Історія храму Покрови Пресвятої Богоматері у с. Жукля, блог Ольги Защити (з передруком статті 1913 року) – http://olgazashita.blogspot.com/2015/04/blog-post.html
Родовід Синельникових і Комстадіусів – http://www.rgfond.ru:8099/person/13102
Олександр Якович фон Таль, біографічна довідка – http://rusgeneral.ru/gen/t/gen_t022.html
Село Жукля за списком населених місць Чернігівської губернії – https://nashipredki.com/location/zhuklya-selo-80593
Династія Комстадіусів – https://jalita.com/big_yalta/mishor/komstadius.shtml
Світлини: з фондів Wikimedia Commons.
P.S. Якщо у ваших родинних архівах збереглися старі світлини Жуклі – церкви, старої школи, садиби, вулиць чи просто людей села – надсилайте їх нам: @mmedia_addnews_bot
«Наші Холми» / «Місцеві медіа»