У 2022 році в Холмах вулиця Пушкіна дістала нове ім’я – Миколи Іллюченка. Не генерала, не чиновника, а місцевого лісівника й поета, який понад тридцять п’ять років доглядав тутешні ліси, а вечорами писав вірші про рідну землю. Земляки не забули його – і це, мабуть, найкраща нагорода, на яку може сподіватися поет.
Народився Микола Павлович Іллюченко близько 1947 року в Холмах. Дорога його не була простою. Після восьмого класу хлопець пішов працювати в цех, навчався у вечірній школі робітничої молоді, згодом закінчив Малинський лісотехнікум, а далі – заочно сільськогосподарську академію в Києві.
Усе доросле життя він віддав одній справі. Понад тридцять п’ять років Іллюченко працював у лісовому господарстві Холмів, пройшовши шлях від простого робітника до інженера. Ліс був його щоденною роботою – і водночас невичерпним джерелом натхнення.
Вірші Микола Іллюченко писав ще зі шкільних років. Та видати свою єдину збірку встиг лише під кінець життя – «Душі моєї чисте джерело» побачила світ 2006 року. У ній – невеликі поезії: пейзажні, філософські, патріотичні, інтимні.
Ліричний герой Іллюченка – щира людина, безмежно закохана в рідну землю. Його край, його Придесення стають головними образами:
О, рідне, миле Придесення!
Мій Сіверянський отчий край!
Такий звитяжний і пісенний
Серед калинових заграв.
Не оминув поет і теми війни. Холми – край партизанської слави, і пам’ять про юних підпільників, страчених в окупацію, лягла в його рядки. У вірші «Страчена юність» він писав про березневий розстріл біля школи – про «нескорених Холмів» світлу юність, яку вели на страту.
Ці воєнні поезії сьогодні читаються інакше, ніж замислювалися. Написані про минуле, вони болісно перегукуються з тим, що Україна переживає знову.
Та поезія Іллюченка не вичерпувалася природою й історією. Багато в ній і інтимної лірики – ніжної, мелодійної, близької до народної пісні. Образ коханої він нерідко змальовував через фольклорні символи, як у вірші «Калиновий сніг»:
Червоні грона калинові
Вкрив раптово білий сніг.
В чарівній своїй обнові
Вона вродливіша за всіх.
На народнопісенний лад написані й інші його твори – «Запитаю вітра в полі», «То не вітер дме з долини», «Волошкові спогади». Лісівник, який щодня бачив, як живе земля, переносив у вірші те саме відчуття природного ладу.
Микола Іллюченко пішов з життя 16 березня 2008 року, у віці шістдесяти одного року. Лишилася дружина Ніна, лишилася збірка – і лишилася пам’ять земляків, яка виявилася на диво міцною.
Уже 2012 року холминці започаткували щорічний поетичний конкурс імені Миколи Іллюченка. А через десять років, 2022-го, його ім’ям назвали вулицю в рідному селищі. Так лісівник, який усе життя залишався в тіні гучніших імен, став одним із символів свого краю.
P.S. Якщо у вашій родині збереглися старі світлини Холмів, вірші чи спогади про Миколу Іллюченка та інших земляків – надсилайте нам: @mmedia_addnews_bot