З уроджених на Холминщині людей Василь Євдокимович Устименко є прикладом стійкості, самовідданості, жаги до знань та саморозвитку, чесного служіння державі, безкінечної поваги та любові до рідного краю, його традицій і його людей.
Народився Василь Устименко у селі Жуклі. Родина була багатодітною, а доля батьків доволі трагічною. З п’ятьох дітей Євдокима та Агафії Устименків вижило троє – Микола, Марійка та найменший – Василь. Двоє померли малими, один з них під час голодомору 1932 – 1933 рр. Під час Другої світової голова родини був мобілізований до радянського війська. За офіційними документами, він пропав безвісти у грудні 1943 р. Мати самотужки піднімала трьох неповнолітніх дітей.
Після закінчення місцевої семирічної школи Василь Устименко з 1951 р. навчався у Хлоп’яницькій середній школі Понорницького району. Далі було навчання у Сосницькому сільськогосподарському технікумі бухгалтерського обліку. До призову на військову службу Василь працював бухгалтером колгоспу ім. Орджонікідзе Розівського району Запорізької області.
Строкову службу старший полковий писар Устименко проходив у 93-му гвардійському важкому танковому полку 29-ї гвардійської танкової дивізії Білоруського військового округу. Був звільнений у запас у званні молодшого лейтенанта. Після демобілізації працював на комсомольській та партійній роботі, поступово долаючи кар’єрні щаблі. У 1973 р. він вже інструктор відділу ЦК Компартії України. Саме тоді, у 60-70-х, він почав друкуватися у районних, обласних та республіканських виданнях.
У серпні 1979 р. капітан запасу В. Устименко за рішенням ЦК КПУ був направлений на керівну роботу до МВС УРСР і підвищений до звання підполковника внутрішньої служби. З липня 1986 р. полковник Устименко очолив Головне управління Державної фельд’єгерської служби Міністерства зв’язку УРСР.
Після здобуття Україною незалежності, Устименко очолив Державну фельд’єгерську службу України, фактично став її фундатором. А в листопаді 1994-го у званні генерал-майора пішов у відставку за віком. Незабаром був прийнятий на державну службу до Головного управління держслужби України. Далі очолював Національне бюро розслідувань. З 2000 р. працював керівником служби міністра МНС. 1 січня 2006-го завершив свою кар’єру.
А ще Василь Євдокимович був відомим і шанованим краєзнавцем, який тривалий час досліджував історію Корюківщини і, насамперед, свого рідного села. Він автор, співавтор, упорядник більш ніж 20 науково-дослідницьких праць та літературних праць, які були відзначені преміями ім. Михайла Коцюбинського та Дмитра Яворницького.
У 1999-му Устименко став членом ради Товариства «Чернігівське земляцтво» в Києві. З 2000-го р. очолював його Корюківське відділення. В цей період займався благодійництвом та меценатством – за його підтримки у навчальних закладах, бібліотеках та різних установах Корюківки, Жуклі інших населених пунктах краю з’являлися комп’ютери, необхідне обладнання, спортивний інвентар, гуманітарна допомога. Він лобіював будівництво Корюківської ЗОШ №4, доклав чимало зусиль задля побудови в Корюківці Меморіального комплексу у пам’ять жителів населених пунктів України, знищених нацистами.
Василь Устименко був нагороджений 6 орденами. Отримав низку почесних звань: генерал-полковник Українського Гетьманського Війська, Народний посол України, дійсний член Українського товариства «Інтелект нації».
Василь Євдокимович був одружений з уродженкою Мени Ніною Микитівною Киреєвою. У 1963-му у подружжя народилася донька Олена. Її чоловік, Майко Віктор Анатолійович, нині Надзвичайний і Повноважний Посол України у Туркменістані.
Василь Євдокимович Устименко відійшов у засвіти 2 квітня 2020 р. Похований у м. Київ.
Джерело: Корюківський історичний музей http://surl.li/pfsls
Опублікував Володимир Демченко