У селі Жукля Холмівської громади стоїть церква, якій немає аналогів в Україні. Пʼять позолочених бань, давньоруський стиль з елементами модерну, мільйон і одна цеглина з клеймом «НК». Ескіз намалював великий князь із дому Романових. Будівництво вів майбутній ректор Академії мистецтв. А замовив усе це генерал-майор шведського походження, який збирав пʼять тисяч книг з окультизму та єгиптології. Щоб зрозуміти, як швед опинився в селі козацького гетьмана, треба відмотати на триста років назад – до містечка Комстад у шведській провінції Смоланд.
Комстадіуси – рід, що тягнеться від шведського Смоланду до Жуклі через Польщу і Молдавію. Шість поколінь. Одне село на Чернігівщині.
Покровська церква в Жуклі – головний витвір родини Комстадіусів. Джерело: Wikimedia Commons (CC BY-SA 4.0)
Шведське село Комстад – від Смоланду до Чернігівщини
Прізвище Комстадіус – латинізована форма назви села Комстад у провінції Смоланд на півдні Швеції. У XVII столітті шведські студенти, що вступали до університетів, часто перетворювали назву рідного села на прізвище з латинським закінченням. Так робили сотні: від Ліннеуса до Комстадіуса.
Перший документально підтверджений Комстадіус – Бенедиктус, народжений 1606 року. Про його життя відомо мало. Але є цікавий збіг: із того самого села Комстад походив Йонас Бронк – голландський колоніст шведського походження, який у 1639 році купив ділянку землі на півночі Мангеттена. Річку поряд назвали його іменем, а потім – і цілий район Нью-Йорка. Бронкс. Якщо вірити шведським генеалогічним реєстрам, Бенедиктус Комстадіус і Йонас Бронк могли бути знайомими. Різниця у віці – близько тридцяти років. Село маленьке.
На початку XVIII століття Карл Самуїл Комстадіус переїхав до Речі Посполитої. Мотиви невідомі. Деякі джерела повʼязують переїзд із наслідками Полтавської битви 1709 року та шведськими полоненими, які залишилися в Росії. Але це не підтверджується хронологією: Карл Самуїл не був полоненим. Найімовірніше, це була добровільна еміграція – шведи їхали на схід за кращими можливостями, як тисячі інших протягом XVII–XVIII століть. У Польщі Карл Самуїл отримав шляхетський герб Наленч – знак визнання нової батьківщини.
Битва під Полтавою 1709 року – подія, що часто помилково повʼязують із появою Комстадіусів на українських землях. Джерело: Wikimedia Commons (public domain)
Як шведська родина успадкувала село козацького гетьмана
Син Карла Самуїла – Самуїл (Савелій) – перейшов на російську службу. Його син Федір Савелійович розпочав військову карʼєру 1769 року, під час Молдавського походу. У 1806 році Федір отримав підтвердження дворянства у Київській губернії. Саме він першим із Комстадіусів зʼявився на Чернігівщині і заклав основу родинних промислів у Жуклі.
Але ключова подія – шлюб наступного покоління. Август Федорович Комстадіус одружився з представницею роду Синельникових. І тут починається історія, яка зʼєднує шведське село в Смоланді з козацьким гетьманом.
Синельникови були нащадками Данила Апостола – того самого гетьмана, який у 1728 році збудував у Жуклі першу деревʼяну церкву Покрови. Лінія спадкоємців виглядала так: донька Апостола Параскевія – через кілька поколінь – Селецькі – Синельникови – і, врешті, Комстадіуси. Село, яке гетьман тримав як один із двадцяти семи дворів, через сто років опинилося у руках шведської родини. Не через завоювання. Через шлюб.
Генеалогічна петля замкнулася. Рід, що починався в Смоланді, через Польщу і Молдавію прийшов до села, яке триста років тому належало козацькому гетьману молдавського (волоського) походження. Два імміграційних маршрути – волоський і шведський – перетнулися в одній точці на карті.
Генерал із пʼятьма тисячами книг про окультизм
Август Федорович і його дружина мали сина – Миколу Августовича (1837–1872), полковника, випускника Пажеського корпусу. Він помер молодим, у тридцять пʼять. Але його син – Микола Миколайович Комстадіус – став головною фігурою роду.
Микола Миколайович народився 1866 року. Закінчив Олександрівський ліцей – закритий навчальний заклад для підготовки вищих чиновників. Дослужився до генерал-майора, увійшов до Свити Його Імператорської Величності – вузького кола наближених до царя.
Головний обовʼязок Комстадіуса – безпека Миколи II. Він відповідав за охорону імператора. Людина, що стояла між царем і потенційними замахниками, водночас зібрала приватну бібліотеку в пʼять тисяч томів з окультизму, єгиптології та езотерики. Для сільського маєтку на Чернігівщині – колекція абсурдного масштабу. Що саме він шукав у цих книгах – духовні відповіді? Інтелектуальне захоплення? Модне на той час теософське просвітництво? – невідомо. Бібліотека не збереглася.
Церква, яку намалював князь Романов
Головне, що залишив Комстадіус у Жуклі, – Покровська церква, збудована між 1911 і 1914 роками.
Ескіз церкви зробив великий князь Петро Миколайович Романов – двоюрідний брат імператора Олександра III, архітектор-аматор. Петро Миколайович відомий передусім палацом Дюльбер у Криму (1895–1897) – химерною мавританською будівлею в Кореїзі, де в 1918–1919 роках переховувалися від більшовиків кілька членів імператорської родини. Великий князь малював ескіз для сільської церкви на Чернігівщині. Це говорить не про церкву – про звʼязки Комстадіуса.
Будівництво вели архітектор Андрій Білогруд та інженер Павло Княжницький. Білогруд після Жуклі стане ректором Академії мистецтв у Петрограді. Його найвідоміший проєкт – «Будинок із баштами» на Камʼяноострівському проспекті Санкт-Петербурга (1913–1915). Архітектор столичного рівня працював над сільською церквою – і це теж про звʼязки, не про архітектуру.
Покровська церква у Жуклі на фото 1913–1915 рр. – одразу після завершення будівництва. Джерело: Wikimedia Commons (public domain)
Мільйон і одна цеглина
Церкву будували у давньоруському стилі з елементами модерну. Пʼять позолочених бань. Камʼяні стіни, здатні витримати пожежу – на відміну від деревʼяних попередниць, які горіли вже тричі.
Найвідоміша деталь – цегла. Кожна цеглина несла клеймо «НК» – ініціали Миколи Комстадіуса. Скільки їх було? За місцевою легендою – мільйон і одна. Число, яке повторюють усі джерела, хоча ніхто не перераховував. Але цегельний завод у Жуклі працював саме на цю церкву, і масштаб будівництва для села у пʼятсот мешканців був гігантським.
Крім церкви, Комстадіус створив у Жуклі цілий промисловий комплекс: цукровий завод, скляний завод, цегельний завод, олійницю, смолокурню. Для села, яке за часів Апостола налічувало двадцять сім дворів, це було багато. Генерал із Петербурга перетворював гетьманське село на щось середнє між фабрикою і маєтком.
Іконостас замовили з Греції. Його так і не доставили – почалася Перша світова війна. Церква стояла без іконостасу. Стоїть і досі.
Жовтень 1917-го – смерть і руйнація
Микола Миколайович Комстадіус помер 11 жовтня 1917 року в Криму. За чотирнадцять днів до більшовицького перевороту в Петрограді. За рік до того, як його маєток у Жуклі буде знищено вщент. Причини смерті джерела не уточнюють – хвороба, вік (пʼятдесят один рік) чи наслідки стресу від подій, що наростали. Він не дожив до найгіршого.
Маєток Комстадіусів у Жуклі зруйнували під час революції повністю. Ні будинку, ні бібліотеки з пʼятьма тисячами томів, ні архіву родини. Усе зникло протягом кількох місяців. Промислові підприємства теж не пережили зміну влади.
Дружина і дочка Комстадіуса емігрували. У 1920 році – до Греції, у 1923-му – до Франції. Остання відома представниця роду померла в Парижі у 1989 році. Шведська лінія, що тягнулася від Бенедиктуса 1606 року через Польщу, Молдавію, Київ і Чернігівщину до Парижа, обірвалася. Триста вісімдесят три роки від першої згадки до останньої.
Що залишилось
З усього, що збудували Комстадіуси в Жуклі, вціліла лише церква. Камінь не горить – саме так пояснюють, чому її не знищили. Деревʼяну церкву Апостола спалила блискавка. Другу деревʼяну – теж вогонь. Третю – із мільйона цеглин – не змогли.
Але церква пройшла через своє. У 1934 році її закрили. Під час німецької окупації – відкрили, з 1942-го знову служили. У 1961-му – закрили вдруге, цього разу на тридцять років. Використовували як склад хімікатів. Позолочені бані почорніли. Стіни тріскалися від вологи та недбалості.
Відновлення розпочали 1989 року. Церква знову діє як парафіяльний храм. Бані відновлені. На цеглинах досі видно клеймо «НК». Іконостасу з Греції немає й не буде – минуло більше ста років.
Деталь старої цегли з клеймом – сліди родини Комстадіусів у Жуклі. Фото з відкритих джерел
Жукля – село у пʼятсот мешканців у Холмівській громаді. За триста років ним володіли козацький гетьман молдавського походження, кілька поколінь козацької старшини і генерал шведського походження, який збирав книги про окультизм і замовляв ескізи у великих князів. З усіх цих людей у селі залишилася одна будівля. Камʼяна церква, побудована так, щоб не згоріти. Не згоріла.
Джерела:
Покровська церква у Жуклі – landmarks.in.ua
Жукля – Енциклопедія Сучасної України
Блог учителя історії Жуклянської школи – olgazashita.blogspot.com
Комстадіуси – Вікіпедія
Світлини: Wikimedia Commons (public domain, CC BY-SA 4.0)
«Наші Холми» / «Місцеві медіа»
Шановні читачі, якщо маєте у своїх архівах старі фотографії Жуклі, церкви чи матеріали про родину Комстадіусів – надсилайте на наш Telegram-бот. Залишайте опис та приблизну дату. Публікуватимемо і нагадуватимемо про історію краю.