Коли 1729 року молодий священник Степан Ілліч Могилевич уперше став за вівтарем церкви Різдва Пресвятої Богородиці в селі Жукля під Холмами, гетьманом Лівобережжя був Данило Апостол. Українська автономія ще трималася: гетьман сидів у Глухові, козацькі сотні платили податки до власної скарбниці, козаки судилися за козацьким правом. Коли Могилевич останній раз вийшов із цієї ж церкви 1784 року, гетьманства вже не існувало двадцять років. Російська імперія секуляризувала українські монастирі, скасувала козацькі полки, перевела діловодство на російську. За пʼятдесят пʼять років служби, що випали Могилевичу, навколо нього змінилися гетьмани, цариці, межі держави й самі правила церковного життя. А він стояв за тим самим вівтарем у тому самому селі. Без переведень, без скандалів, без того, щоб про нього знала хоч одна газета свого часу. Це коротка історія найдовшої парафіяльної служби, яку знає історія Чернігівщини.
Покровська церква в Жуклі — мурований храм, споруджений 1907 року на історичному місці тієї дерев’яної церкви, де служив Степан Могилевич. Wikimedia Commons, CC BY-SA
Степан Ілліч Могилевич (XVIII ст., точні роки невідомі — після 1784, Жукля) — український православний священник Чернігівської єпархії, перший настоятель церкви Різдва Пресвятої Богородиці в селі Жукля Сосницького повіту, спорудженої гетьманом Данилом Апостолом. Служив у Жуклянській парафії 55 років — із 1729 по 1784. Засновник священицької династії Могилевичів. Його син Єфимій Степанович служив у тій самій церкві з 1784 по 1797 року (13 років). Брат Степана — Опанас Ілліч Могилевич — узяв парафію після Єфимія і служив із 1797 по 1818 рік (21 рік). Сумарно троє представників однієї родини провели за вівтарем Жуклянської церкви 89 років підряд. Біографічних даних про Степана Могилевича майже не збереглося: ні точних дат народження і смерті, ні портретів, ні листів. Лише записи в церковних метричних книгах і місцева пам’ять.
Жукля 1729 року: село при гетьмановій церкві
Жукля — село за десять верст від Холмів, на північ від Чернігова. У XVIII столітті — невелике поселення Сосницького полку Гетьманщини. У середині 1720-х років маєток у Жуклі належав родині гетьмана Данила Апостола. Як меценат і благочестивий козацький старшина Апостол замовив побудову церкви — дерев’яного храму на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Точна дата освячення невідома, але до 1729 року церква вже стояла й потребувала постійного священника.
Звідки на парафію потрапив Степан Могилевич — джерела мовчать. Імовірно, був випускником Чернігівського колегіуму або Києво-Могилянської академії: для першого священника новозбудованої гетьманової церкви потрібна була освічена людина. Походив, очевидно, з духовного стану — на це вказує сам факт, що його брат Опанас також став священником. Священицькі династії в Гетьманщині XVIII століття передавали парафії по чоловічій лінії як спадкоємну справу.
1729–1784: пʼятдесят пʼять років за одним вівтарем
55 років в одній парафії — навіть за мірками XVIII століття цифра незвичайна. Середній термін перебування священника на одному місці тоді становив 15–25 років: люди вмирали раніше, переходили в монастирі, отримували переведення в більші парафії, конфліктували з парафіянами. Могилевич не зробив нічого з цього. Жодних скарг на нього в архівах Чернігівської консисторії за час його служби не знайдено.
Що бачив Могилевич за пʼять десятиліть із дзвіниці своєї церкви. Помер його патрон — гетьман Данило Апостол (1734). Російська імперія десять років не дозволяла обирати наступника, керувала «Правлінська канцелярія». 1750 року гетьманом вибрали Кирила Розумовського — і той правив до скасування гетьманства Катериною II у 1764-му. Через десять років Катерина ліквідувала Запорізьку Січ. У 1781-му скасувала козацькі полки на Лівобережжі — Сосницький полк, до якого належала Жукля, перестав існувати. Українська автономія, у межах якої Могилевич починав служити, до 1784 року перетворилася на адміністративну фікцію в складі Малоросійського генерал-губернаторства.
А він проводив хрестини, вінчання, відспівував померлих, читав проповіді у недільну службу. Ховав одних парафіян, хрестив їхніх онуків. Знав кожну родину в селі поіменно. Коли почав служити, був, імовірно, у віці 25–30 років. Коли закінчив — за вісімдесят. Останні роки служив, певно, разом із сином Єфимієм як помічником.
Династія: 89 років однієї родини в одному селі
1784 року Степан Могилевич передав парафію синові Єфимію. Той служив 13 років і помер 1797-го. Парафію взяв брат Степана — Опанас Ілліч Могилевич — і провів за вівтарем ще 21 рік, до 1818 року. Разом троє Могилевичів зайняли в Жуклянській церкві 89 років підряд: із 1729 по 1818.
Це значно більше за середню тривалість людського життя у XVIII столітті. Майже все доросле населення Жуклі — троє поколінь — жило за тих самих священників. Вмирати приходили до Могилевичів. Народжуватися — теж. Сільська пам’ять «у нас завжди служать Могилевичі» закріплювалася як побутовий факт, а не як історичний привід.
Анонімний портрет гетьмана Данила Апостола — це він замовив побудову Жуклянської церкви, у якій Степан Могилевич буде служити пʼятдесят пʼять років. Wikimedia Commons, public domain
Чому це варто пам’ятати
В українській культурі є схильність зберігати тих, хто кудись поїхав, прославився, повернувся з трофеями. Гетьмани, академіки, генерали, письменники-емігранти. Біля них Степан Могилевич — постать, видавалося б, нудна: жодних поїздок, жодних творів, жодних скандалів. Лише одна парафія, з якої він не зрушив за все життя.
Але саме така тривалість на одному місці — рідкісніша й важливіша, ніж чергова блискуча столична карʼєра. Поки імперія в XVIII столітті системно відкачувала з Гетьманщини талановитих дітей до Петербурга — співаків, художників, лікарів — у селах залишалися люди, які тримали побутову, духовну й мовну тяглість. Без них Україна перетворилася б на просто географію, без населення з пам’яттю.
Степан Могилевич — один із тих, хто залишався. Не тому, що йому не пропонували переведення. А тому, що його місце роботи було тут — у селі, побудованому при дорозі між Холмами й Чернеговом, біля церкви, у якій він сам же й правив службу щонеділі. У жодних столичних архівах його імені немає. У місцевих метричних книгах — ціле пʼятдесятиріччя його почерку.
P.S. Якщо у вас є старі знімки Жуклі, церков Холминщини, метричних книг чи фотографії родини Могилевичів — надсилайте нам у Telegram-бот @mmedia_addnews_bot. Залишайте короткий опис і приблизну дату.